Свідчення Сокальської (Гогленко) Людмили Іванівни про долю Турбівських євреїв
| Свідчення Сокальської (Гогленко) Людмили Іванівни 1.09.1936 року народження, жительки смт. Турбів Липовецького р-ну Вінницької обл., вул.Пролетарська, 8. Про долю Турбівських євреїв Турбів: 2011 |
|
|
Хочу розповісти про те, що відомо мені зі слів моїх батьків та за власними дитячими спогадами.
У липні 1941 року німці розбомбили на Тихонці (зараз Червона Гірка) - горі під лісом - військову колону. Бою за Турбів не було. Нзабаром встановився «новий порядок». В комендатурі (за сучасним клубом) всім життям містечка заправляв комендант Мюллер. Поліцейська управа містилася навпроти цукрозаводу. А в будику у тому кінці парку, де зараз автошкола, пригнали з Прилуки спеціалістів-євреїв. Вони в основному латали німцям шинелі, ремонтували взуття. Шили і місцевим жителям. Класні спціалісти були ! Хоча охорони не виставляли, євреї не намагалися тікати. Вважали, що це кара за гріхи і надіялися на Бога. Перед самим визволенням їх кудись погнали і більше про них ніхто не чув.
Хто не був відібраний до спеціалістів — того розстрілювали у Прилуці чи в кар'єрах каолінзаводу. Самих перших розстріляли на площі перед аптекою. Сім'я Ойстрахів довго ховалася у старій лазі біля стадіону. Моя бабуся Мотрона Семенівна Гогленкова носила їм їсти під грушу — вони вночі забирали. Хтось видав двох стариків — Клару і Цілю. Їх розділи догола і розстріляли на каолінових кар'єрах приблизо в 1942 р. Екзекуцію здійснював однокласник Цілі, у якого батьки марно просили дарувати життя хоча б донькам. Там же, на кар'єрах, у 1944 р. перед відходом німців, розстріляли і Куліченко Валентину — борця за самостійну Україну. А після війни на людських кістках рили каолін. І досі там немає ніякого знака. Син Ойстрахів був в рядах радянської армії та захищав нашу Батьківщину, а повернувшись з війни після Перемоги не застав своїх батьків.
Та є приклади порятунку нещасних простою турбівчанкою Анастасією Іванівною Задоєнко (по чоловіку Тележинська). Вона до і у війну працювала поваром у дитсадку-яслах, де при німцях стірала на прачечній. Тут же містилася її тісна кімнатка, де мати мешкала разом з дитиною. А коли почалися фашистські розправи, добра жінка прихистила лікарку-єврейку Ларису Єфимівну (ніби то Боднарову). Вона як терапевт опікувалася здоров'ям дітей, дуже гарно виглядала і її у яслах дуже любили. Хоча Боднарова перед війною вихристилася і не була похожа на єврейку, але всі знали про її справжню національність. Лікарка намагалася евакуюватися, але разом з багатьма земляками її скинули з поїзда. Коли ставало небезпечно, син Володимир — мій одноліток 1936 р. нар. — стукав у шибку і кричав: «Ларисо Єфимівно, ховайтесь під кравать, бо німці жидів б'ють!» Вибігала Анастасія Іванівна, заставляла сина мовчати і ховала нещасну. Крики могли почути німці, які любили гугнявити у парку своїми губними гармошками. Пізніше навчений матір'ю Вова ще з мосту через озерце, яке тоді було біля їхнього помешкання, горланив: «Ларисо Єфимівно, я Вам ситро несу!» Біда полягала в тому, що хлопець подавав цей умовний сигнал з приводу і без приводу, за що йому часто перепадало.
Після війни Лариса Єфимівна Москвіна (так по чоловіку) виїхала у посьолок Усть-Уйка Шадрінського району Курганської області, а пізніше там працювала головним лікарем у Кетово. Не забувала про своїх рятівників, слала їм листи і посилки, допомогла збудувати сім'ї нову хату, куди вони перебралися з тісної пральні. Вона і досі стоїть на вул. Пролетарській, де народилася в Анастасії Іванівни внучка Катерина. Вона пішла по стопах Лариси Єфимівни і стала заслуженим лікарем України.
До самої її смерті шанували Анастасію Іванівну місцеві єврейські родини Шерман, Друкер, Шехман, Лазебнік, Мільман.
З моїх слів записано вірно, в чому і підписуюся
(підпис)\підпис\
Записав (підпис, печать) О.І. Роговий
Підпис жительки смт Турбова, вул. Пролетарська, 8, Сокальської Людмили Іванівни, паспорт АА 571693, виданий Липовецьким РВ УМВС 5.02.98, підтверджую
Турбівський селищний голова (печать, підпис) О.І. Бондар
Ця робота перебуває у суспільному надбанні відповідно до статті 8 Закону України від 1 грудня 2022 року № 2811-IX «Про авторське право і суміжні права», де зазначається, що не є об'єктами авторського права:
- вираження народної творчості (фольклор);
- акти органів державної влади, органів місцевого самоврядування, офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного і судового характеру (закони, укази, постанови, рішення, державні стандарти тощо), а також їх проекти та офіційні переклади;
- розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право особливого роду (sui generis).
