Сині етюди (1923)/Кіт у чоботях
| ◀ Редактор Карк | Сині етюди Кіт у чоботях |
Юрко ▶ |
|
Отже про глухе слово: Гапка.
Гапка — глухо, ми її не Гапка, а товариш Жучок. Це так, а то — глухо.
А от гаптувати — це яскраво, бо гаптувати: вишивати золотом або сріблом.
… А то буває гаптований захід, буває схід, це коли підводиться або лягає заграва.
Гаптований — запашне слово, як буває лан у вересні: або трави в сіновалах, — трави коли йде з них дух біляплавневої осоки.
Гапка — це глухо.
Ми її товариш Жучок.
І личить.
… От вона:
Це тип: „кіт у чоботях“. Знаєте малюнки за дитинства: „кіт у чоботях“? Він дуже комичний. Але він теплий і близький, як неньчина рука з синьою жилкою, як прозорий вечір в червінцях осени.
„Кіт у чоботях“ — це товариш Жучок. От.
А тепер я питаю:
— Відкіля вони вийшли: товариші Жучки? Скільки їх вийшло? Га?
А пройшли вони з края в край нашу запашну червінькову революцію. Пройшли товариші Жучки, „кіт у чоботях“.… Ах, я знаю: це Жовтнева тайна. Відкіля вони вийшли — це Жовтнева тайна.
… Сьогодні в степах кінноти не чути, не бачу і „кота у чоботях“.
Відкіля прийшов туди й зник.
… Зникли, розійшлись по шляхах, по кварталах, по глухих дорогах республіки.
„Кіт у чоботях“ — це муралі революції.
І сьогодні, коли голубине небо, коли вітер стиха доскочить мою скроню, — в моїй душі васильковий сум.
?
Так! Я хочу проспівати степову бур'янову пісню цим сіреньким муралям. Я дуже хочу але —
— Я не можу: треба щоб була пісня пісень, треба щоб був —
— Гимн.
Тому і васильковий сум: хіба я створю гимн „коту у чоботях“, щоб понести цей гимн в глухі нетри республіки?
Хіба я створю гимн?
|
|
От ії одіж:
— Блуза, спідничка (зімою стара шинель), капелюшок, чоботи.
Блуза колір „хаки“, без гудзиків, колір „хаки“ — це ж зелений, а вся революція стукає, дзвенить, плужить, утрамбовує по ярках, по бур'янах, біля кузні, біля шахти — де колір „хаки“.
Вся революція без гудзиків, щоб було просторо, щоб можна росправитись, зітхнути вільно на всі легені, на всі степи, на всі оселі…
— на ввесь світ!Спідничка теж „хаки“, а коли й не так, то все одно так, бо колір з бур'янів давно вже одбився в ній. Так, і спідничка теж „хаки“. Вона трішки подерта спереді, трішки ззаді, трішки по боках.
Але спідньої сорочки не видно, бо революція знає одну гармонію фарб: червіньковий з коліром „хаки“, тому й сорочка була зелена — тіні з бур'янів упали на сорочку.
От.
Капелюшок… а на нім п'ятикутна зоря. Цього досить? А то ще: під капелюшком голена голова — не для моди, а для походу, для простору.
І, нарешті, —
— чоботи.
Ну тут ясно:
подивіться на малюнок, той що за дитинства.
Досить?
А тепер про її зовнішність, а потім —
- — про неї…
- … Зовнішність.
- Русява? Чорнява?
- Ясно — жучок.
- А втім, це не важно…
… Очі… ах, ці очі: Я зовсім не роман пишу, а тільки маленьку пісню.
- Але треба й про очі.
- Очі —
- — теж жучок.
Іще дивіться на її очі: коли на бузину упаде серпневий промінь, то теж її очі.
А от ніс (для баришень скандал!)… ніс — голівка від цвяшка: кирпатенький. (Кирпик! — казали й так, не в очі тільки).
- Ну, ще зріст.
- Ясно: „кіт у чоботях“.
А втім, я зовсім не хочу ідеалізувати товариша Жучка, я хочу написати правду про неї — уривок правди, бо вся правда, —
— то ціла революція.
Тепер мій читач чекає від мене мабуть цікавої зав'язки, цікавої розв'язки, а від „кота у чоботях“ загальновизнаних подвигів, красивих рухів — іще багато чого.
Це даремне.
Ми з товаришом Жучком не міщани, красивих рухів у нас не буде: у товариша Жучка не буде. За цим звертайтесь до гитарних героїв гитарних поем.
Товариш Жучок це тільки „кіт у чоботях“ із жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур'янах революції і, як мураль, тягне соняшну вагу, щоб висушити болото…
А яке — ви сами знаєте.
І тільки.
А зав'язки — розв'язки так від мене і не дочекаєтесь. Бо зав'язка — жовтень, а розв'язка — соняшний вік, і до нього йдемо.
Розв'язка у гитарних поетів… От: „вони поцілувались, кінець“, або „О, моя Дульцинею! Всажу собі оцей чингал… Умирає“…
Ми з товаришом Жучком цього не знаємо. Правда, подвиги єсть, але вони не наші…
— А чиї?
— Ви подумайте!
Так от. Це не роман, це тільки маленька пісня, і я її скоро скінчу.- В цім розділі я оповідаю про невеличкий подвиг…
- — А чий? — Ви подумайте!..
… Зіма, фуга, буруни іще буруни… Потяг, залізниця і рейки — рейки в степ.
На Кубань! На Кубань! На Кубань! — Довго паровик борсається в депо: і тут — в депо, і там — в депо…
І тихо в мовчанці стоять снігові станції: може знову ми будемо бігти сюди — розгублені, з запаленими очима, а за холодними станційними будинками завиють вовки на журний холодний семафор.
Але сьогодні, ми їдемо на Кубань, бо віримо в свої запалені очі.
— Товаришу Жучок!
Так, і товариш Жучок.
… А чому вона в цім полку, ви, звичайно, не знаєте і ніколи не взнаєте, бо і я не знаю, а брехати не хочу: — це уривок правди, а вся правда — то ціла революція.
… На кожній станції тільки й чути. —
— Козаки! Козаки!
Всюди козаки, всюди бандити.
Тягнеться потяг, як ледачі воли в поле, як ледачі воли з поля.
Степ. Раптом.
— Стоп!
— Що таке?
— Нема палива.
|
|
— Товаріщі! Всеросійская кочєгарка в опасності!
… — Д'ех, яблучко, куди котішся попадьош до Краснова не воротішся.
І раптом:
- „Ой на горі та женці жнуть“. … — Ей ви хохли! Чого завили. Буде панихидити і так сумно.
… Степ. Фуга. Буруни і ще буруни.
… — Єфто пятой вагон — антірнаціональной. І скажу я тобє братяц про народи. Латіш — єфто тіш, смірной народ, мудрай; оврей тож нічяво. Ходя — катаяц аль тутарін — суворай і вєрнай народ. А вот ефтот хахол — паняхіда: как завоя про поля, аль про дєвчину — тякай!
… Степ. Фуга. І рейки — рейки.
— Козаки! Козаки!
— Де? Що? Як?
— Хто паніку робить? Сволочі.
Вискакують сотні „наганів“, „бравнінгів“, винтовок.
Де-хто дивиться з тугою, де-хто готує набої, де-хто сів на тендер і полетів: паровик одчепився і летить по паливо.
— Товаришу Жучок, вам не боязко? Козаки!
Усміхається: в їхнім селі були козаки. О, вона добре знає, що то — козаки. І чогось засмутніла, замислилась.
… Довго білі і широкі поля. Довго паровик не приходить. Нарешті приходить. Тоді знову відходить в дикий і німий степ.
… Од станції до станції, від холодної ночи до холодної ночи.
Палива нема. Коли ніч, тоді тріщать станційні паркани і тріщать і дивляться з тугою обідрані диряві вагони:
… „Поѣздъ генерала (імя рек)“.
… Від дикої станції до холодної ночи, від дикої ночи до холодної станції.
… Товариш Жучок дістала палива. А дістає так:
— Тьотю, дайте оцю паличку.
— Що?— Дайте оцю паличку.
— Бери.
Взяла.
— А може ще дасте?
Подивиться „тьотя“:
- … жучок: „кіт у чоботях“.
Іще дає.
… Товариш Жучок заливається.
— Ха! Ха! Обдурила тьотю!
А вона зовсім не обдурила, вона просто — жучок!
Ах, ці жучки в чоботях, вони конче не дають мені покою! Коли я буду відомим письменником, тоді я напишу велику драматичну поему: „кіт у чоботях“. А нині я пишу невеличку драматичну пісню, і вона зветься: „жучок“.
Як вийде з друку — будь ласка прочитайте. Їй право, інтересно!
|
|
… Тріщить чавунна пічка, — паливо. За вагоном летить, виє дика фуга.
Їдемо на Кубань.
… — Отак… не так. (Це товариш Жучок). Отак… не так…
Біля пічки одиниця вагону, — може я, може хто инший, може всі ми.
Вона вчить, як залатати пропалену шинель.
Але вона каже:
— Дурня нічого валяти. Думаєш, як приїдеш до дому, то я з тобою буду і тепер панькатись? Дзуськи! Як би не так!.. На, ший!
Вона нам обід варить, вона наша куховарка — і тільки. Вона беспартійна, але вже має в торбинці товстеньку книжку:— „Что такоє комунізм (без автора)“… Ізданіє N-го боєвого участка рабоче-крестьянской Красной Армії.
… Иноді ми їй кажемо:
— Слухай, товаришу Жучок! Чи не можна з тобою пожирувати?
Тоді ми чуємо:
— Дзуськи!
Ми регочемось, бо знаємо, що не всім „дзуськи!“, — у нас єсть молодий „пареньок“ — так зветься, так звемо: „пареньок“. Він теж кирпатенький і ми вже бачили, як він обіймав її, і вона мовчала.
… Ну, то їхнє діло.
…Але вона нас конче дивувала, вона иноді вживала таких слів, вела такі промови, що ми лишень роти роззявляли.
Безумовно, коли ми думали тільки про ворога, вона ще про щось думала.
— Чи не скінчила ти, бува, гімназію? — сміявся де-хто.
Вона комічно сплескувала руками:
— Гімназія? Гімназія для панів. А для нас — дзуськи!
Тоді один незграбний хохол авторитетно заявив:
— Це паходной Лєнін…
— Да, руки порепані.
… А за вікном стояла туга і звисала туга з дроту, що йшов, відходив за стовпами невідомо куди.
… Хуртовина, морози, станції з заметеними дзвонами, зрідка туга на дріт, а завше:
— Д'ех! революція — так революція!
А потім знову холодні вагони, довгі потяги, потяг, як воли і раптом:
— Стоп!
— Що таке?
— Нема палива.Паровик одчеплюють, паровик летить в темну дику фугу, в дикий німий степ.
|
|
Тільки забув я ще сказати:
— Частенько, коли потяг зупинявся на станції „на неопредєльонноє время“, товариш Жучок, упоравшись біля походної кухні, виходила з вагона невідомо куди, і довго її не було. А відтіля вона приходила завше в зажурі.
- Чого в зажурі?
- Це буде видно далі.
|
|
Плака́ти! Плака́ти! Плака́ти!
Гу-у! Гу-у!
Бах! Бах!.
Плака́ти! Плака́ти! Плака́ти!
Схід. Захід. Північ. Південь.
Росія. Вкраїна. Сибір. Польша.
Туркестан. Грузія. Білорусія.
Азейберджан. Крим. Хива. Бухара.
Плака́ти! Плака́ти! Плака́ти!
Німці, поляки, петлюровці — ще, ще, ще…
Колчак, Юденич, Деникин — ще, ще, ще…
Плака́ти! Плака́ти! Плака́ти!
Місяць, два, три, шість, двадцять… ще, ще, ще…
- Гу-у! Гу-у!
- Бах! Бах!
|
|
Мчались місяці…
Минуло… я не знаю скільки минуло: може це було вчора, може позавчора, а може промайнуло — двіста літ?
Коли це було?.. А може це васильковий сон?
— Не знаю!І от — літо, степове літо. Це степи біля Дніпра, — недалеко Дніпро.
… Тепер ночі в літніх степах.
Це так чудово, так каламутно!
Знаєте? Сидиш в степу і думаєш про тирсу. Це так чудово: думати про тирсу, коли вона таємно шелестить, коли шелест зайчиком: плиг! плиг!
Це так чудово!
Ах, який мене жаль бере, що мої попередники змалювали вже степ вночі. А то б я його так змалював — ій право!
… Я приїхав.
На третій день одержую записку:
„Товаріщ, ви кажется прієхалі єщо в пятніцу. Предлагаю нємєдлєнно зарегістріроваться в ячейкє“.
Кажу:
— Секретар мабуть жоха, із старих партійців.
Товариш усміхнувся:
— Тебе дивує записка?.. „Это чепуха“. От ти ще понюхаєш дискусію. В печінках мені сидить оця дискусія.
Я зацікавився.
— Що за дискусія?
— Почекай, сам узнаєш.
І не сказав.
… Я пішов.
— Де кімната ком'ячейки?
— Он!
Вхожу. Дивлюсь — щось знайоме. Думаю, пригадую і раптом згадав — та це-ж „кіт у чоботях“.
Ото штука!
— Ви секретар ком'ячейки?
— Я…Вас, здається, товариш Жучок?
— Так.
— Ну так ми з вами знайомі. Пам'ятаєте?..
Вона, звичайно, все пам'ятає, але вперше зарегіструвала мій партквиток, а потім вже говорила.
… Ясно: минуло стільки то часу. Товариш Жучок дочитала — прочитала:
— „Что такоє комунізм (без автора)“, ізданіе N-го боєвого участка рабоче-крестьянской Красной Армії.
І тільки.
А инше так просто: ходить „кіт у чоботях“ по бур'янах революції і може й сам не знає, що він секретар ком'ячейки, а потім узнає і пише:
— „Предлагаю нємєдлєнно зарегістрироваться“…
Одно слово, я мабуть і не здивувався, тим паче що минуло так багато часу, а „кіт у чоботях“ і тоді уже був —
— „паходной Лєнін“…
І, треба щиро сказати, друге видання Лєніна: „паходной Лєнін“ — таке ж иноді було суворе і жахне.
От малюнок:
Я завинив.
Товариш Жучок очі драконом:
— Товаришу! І вам не соромно?
— Дозвольте… я ж… їй право… я ж…
Товариш Жучок очі драконом:
— Ваш партквиток!.. Давайте!
Віддаю. Пише:
— „Товаріщ такой-то, в таком-то мєсяцє пропустіл столько-то собраній. Получіл виговор от секретаря ком'ячейкі с предупреждєнієм винєсті его недісціплінірованность на обсуждєніє общественного мнєнія партіі посредством партійного суда на предмєт перевода в кандідати ілі окончательного ісключенія із нашіх комуністічєскіх рядов. Подпісь“.
Точка. Коротко. Ясно. І — трішки того… ніяково.
… Звичайно, як і тоді, (тоді — в дикім степу), — на ній колір „хаки“, бо революція знає одну гармонію фарб: червіньковий з коліром „хаки“. Як і тоді величезні чоботи не на ногу. Як і тоді:
— Дзуськи!
Як і тоді, бузиновий погляд, бузиновий сміх і носик — голівка од цвяшка: кирпатенький.
… Як і тоді були ночі, але вже не холодні, а теплі, замріяні, — літні степові ночі.
Тільки тепер трівожили нас не козаки, а бандити-лісовики, трівожили наш тил. А з півдня насідав розлютований, поранений (добивали) ведмідь з білого кубла великої російської імперії.
А от дискусія (в печінках сидить!). Єсть ходяча фраза: треба бути на чеку і не забувати про чеку.
Зробили перефразовку.
— Дискусія — це бути на чеку, щоб не попасти в секретарську чеку.
Товариш Жучок каже:
— Сьогодні вечір дискусії.
Ми:
— О-ох! У печінках вона сидить! (це, звичайно, не в голос).
— Товаришу! Дайте мені на хвилину „Азбуку комунізма“.
— Ах, не мішайте, товаріщ. От я й забил: как ето? Фу, чорт. Значіть капіталізм імєєт трі прізнака: найомний труд… найомний труд… найомний труд…
Хтось підказує:
— Монополізація средств проізводства. І…— І ідітє ви к чорту, сам прекрасно знаю.
… А от на другім краю:
— Камєдія! Как всє заволновалісь. Товаріщ Ларіков, невжелі ви не волнуєтєсь?.. Не вєрю. Не повєрю, чтоб ви всьо зналі.
Це до одного із тих, що все знають:
— Ну, от, єслі ви всьо знаєте, скажіте: когда Тьєр разбіл велікую французскую комуну — в 71 ілі в 48 году. А? От скажітє.
— А ви, товаріщ Молодчіков, не хітрітє, не випитивайте, скажіте просто, что ви не знаєте. І тогда я вам скажу.
Молодчіков червоніє, і я червонію, і богато з нас червоніє, бо більшість з нас це ті, що нічого не знають, але цього ні в якім разі не скажуть.
— Це ж дурниці — ці дискусії, наче ми шкільники.
— І правда. На чорта це? Це ж буржуазний метод освіти. Не достає ще екзамена з інспектором.
Іще чути:
— Да, наконєц, дайте мнє на мінуту „Азбуку комунізма“.
— Фу, чорт, снова забил. Капіталізм імєєт трі прізнака: монополізація проізводства… монополізація проізводства…
— От бачите, все ж ідно не знаєте.
— Ах, оставьтє мєня, товаріщ…
Нарешті вечір.
Так: за вікном, як і в инших моїх оповіданнях (не всіх) — громи гармат, а десь в травах, а потім на дорозі кавалєрія. Наша? Кажуть не наша. А чия? Не знаю. Може ворожа кавалєрія, може рейд.І хтось тихесенько, за травами — „може завтра тут, де ми сидимо будуть папірці, ганчірки і дух порожнечі, дух побігу, дух крови“.
Але те забувається.
… Доповідач скінчив.
Товариш Жучок:
— Ну, товаришу Бойко, все-таки я нічого не зрозуміла. При чому тут діялектика, коли сказано історичний матеріялізм? Ви як думаєте?
— Дозвольте, товаришу голова, я собственно слова, не прохав.
Товариш Жучок очі драконом:
— Як голова, нічого не дозволяю, а як товариш, прошу вас сказати.
Ми говорили, ми плутались (з нами иноді було навіть дурно).
А все це називалось — дискусія.
Товариш Жучок казала:
— Дзуськи! Не так. А ну ви, товаришу Молодчиков?
Вона рішуче входила в ролю педагога.
А ми бісились, бо в нас було самолюбство. Ми обурювались на — нашу бувшу куховарку, на — сьогодняшнього секретаря ком'ячейки, на — „кота в чоботях“.
… Потім вона бігала, метушилась, збирала жінок, улаштовувала жіночі зібрання, де говорили — про аборт, про кохання, про право куховарки (Лєнін сказав).
Кричали:
— Геть сім'ю! Хай живе холоста женщина.
А для плодючої женщини казали: —
— Хай буде інтернат, хай будуть спільні прачешні і т. д., і т. д.
… — Товаришу Жучок, можна двох любити?— Це залежить від того, як ви знаєте історичний матеріалізм. Я його погано знаю, а тому й „воздержуюсь“.
|
|
Так от — багато я написав би ще про товариша Жучка і це заняття вельми цікаве. Та бачите зараз пів на 5-ту і мені треба вже спішити на партзібрання, бо там —
товариш Жучок № 2, а це значить… проте, коли ви партійний, то ви самі знаєте, що це значить.
|
|
Вона написала так:
— „Товаришу Миколо (це до мене, Микола Хвильовий). Ви, здається, після завтра будете вже в Таращанськім полку, а я зараз буду в резервній кінноті: там щось махновщина, треба поагітувати. Може ніколи не побачимось, так я вас хочу попрохати: не гнівайтесь на мене за дискусію. Я знаю у вас самолюбство, але у нас — темнота. А поскільки диктатура наша… Словом, ви мене розумієте: нам треба за рік — два, три вирости не на вершок, а на ввесь сажень. З комуністичним привітом Жучок“.
Але вона сьогодні не поїхала, і ми ще побачились.
Побачились от де.
Уявіть порожня школа, політвідділ. По кутках, на столах сплять. Це муралі революції. Частина з них поїде в полки, подіви, частина-ще буде тут, а потім теж поїде — в полки, в подіви.
Це бурса революції.
… Було зоряно, а потім стало темно — пройшли хмари.
… Побігла мжичка.… Мжичило, мжичило і чогось було сумно тоді. Хотів скоріш заснути. Але в кутку часто підшморгували носом і не давали спати.
— Товаришу не мішайте спати!
… Мовчанка.
Мжичка тихо, одноманітно била у вікно. Хотілось, щоб не було мжички і не торохкотіли підводи: нагадували важку дорогу на Москву — уходити на Москву, на північ од ворожих рейдів.
— Товаришу, не мішайте спати.
Мовчанка.
… Ви мабуть уже знаєте, що то товариш Жучок — підшморгувала.
Вона підійшла до мене.
— Ходімте!
Я здивовано подивився на неї.
… Вийшли на ганок.
Була одна сіра дорога в нічний степ і була мжичка.
— Ви плакали?
— Так!..
І засміялась:
— Мені трішки соромно… знаєте… буває.
І росказала.
Тоді я взнав, що товариш Жучок хоч і жучок і „кіт у чоботях“, але і їй буває сумно і буває не буває:
— Дзуськи!
Тоді мені кирпатенький носик росказав, що їй не 19, як ми думали, а цілих 25 літ, що у неї вже було байстря і це невеличке байстря —
— повісив на лихтарі козак.
Це було на далекім сході, але це і тепер тяжко.
Це було на далекім сході, коли вона пішла по дорозі за отрядом. А то була козача помста.… Я згадав сніговий степ. —
… Йшла мжичка.
… Була одна сіра дорога і темні сілуети будівель.
|
|
А втім це не диво, що дитину на лихтарі повісили: було ще й не таке. Я не збираюсь у вас викликати сльозу. А от маленький подвиг це без сумліву. А чий? — Ви подумайте.
… Товариш Жучок № 2, № 3, № 4 (і не знаю ще скільки) єсть.
Товариш Жучок № 1 нема.
Зник „кіт у чоботях“ в глухих нетрах республіки. Зник товариш Жучок.
… Ходить „кіт у чоботях“ по бур'янах революції, носить соняшну вагу, щоб висушити болото, а яке — ви знаєте.
Так:
— піп охрестив Гапка (глухе слово, а гаптувати — вишивати золотом або сріблом — це яскраво).
Ми назвали —
товариш Жучок.
А історія назве —
— „кіт у чоботях“.
„Кіт у чоботях" — тип.
Точка. Коротко. Ясно.
- Все.