Слава війні!

Матеріал з Вікіджерел

До військового прапора хилимося ми, а не до чарівного дівочого стану.

Бунчук ми покохали, а не пахучі закручені кучері.

 Палкую пристрасть до стріл і лука ні защо не витіснять із серця

 Стріли бистрих очей чепурливої красуні та її лукуваті брови.

Наша втіха, наша насолода — щоб коло боку був раз-у-раз залізний меч,

А не срібне тіло вродливої коханки.

 Нам серце звязали волосяні окраси на шиї чудового коня-скакуна,

 А не її коси та кучеряві локончики.

Нам любий — благородний кінь, що мчиться як легкий вітрець,

А не тая ідолка, що обличчя як у перії, а очі як у серни.

 Ми серце оддали війні за віру, в ній — царська краса [1],

 Краща ніж у тих милих, що мають щоки мов ясен місяченько, та обличчя як у перій

Багато мук приносить похід, але ми щиро захоплюємося ним,

А не тими стражданнями, що їх приносить любов до жорстокої вродливиці.

 Присягаємося, що всією душею прагнемо ми священної війни,

 І загасимо нашу спрагу не водою, а кров'ю ворога нашої землі.


  1. Очевидячки, в тексті, що ним користувавсь О. Акчокракли, читається „шаh-зіба“. В „Ґюльбюн-и ханан“ маємо читання „шаhид-зіба“ = „янгольська краса“.