Слава війні!
| Слава війні! пер.: Осман Акчокракли |
|
До військового прапора хилимося ми, а не до чарівного дівочого стану.
Бунчук ми покохали, а не пахучі закручені кучері.
Палкую пристрасть до стріл і лука ні защо не витіснять із серця
Стріли бистрих очей чепурливої красуні та її лукуваті брови.
Наша втіха, наша насолода — щоб коло боку був раз-у-раз залізний меч,
А не срібне тіло вродливої коханки.
Нам серце звязали волосяні окраси на шиї чудового коня-скакуна,
А не її коси та кучеряві локончики.
Нам любий — благородний кінь, що мчиться як легкий вітрець,
А не тая ідолка, що обличчя як у перії, а очі як у серни.
Ми серце оддали війні за віру, в ній — царська краса [1],
Краща ніж у тих милих, що мають щоки мов ясен місяченько, та обличчя як у перій
Багато мук приносить похід, але ми щиро захоплюємося ним,
А не тими стражданнями, що їх приносить любов до жорстокої вродливиці.
Присягаємося, що всією душею прагнемо ми священної війни,
І загасимо нашу спрагу не водою, а кров'ю ворога нашої землі.
- ↑ Очевидячки, в тексті, що ним користувавсь О. Акчокракли, читається „шаh-зіба“. В „Ґюльбюн-и ханан“ маємо читання „шаhид-зіба“ = „янгольська краса“.