Словник української мови (1927)/бабиця
| ◀ бабиць | Словник української мови Б бабиця |
бабич ▶ |
|
Ба́биця, ці, ж. 1) Баба, старуха. Усім хлопцям по дівчині, мені бабицю стару. Грин. III. 646. 2) Раст. Alyssum campestre. Желех. 3) Также и во мн. Ба́биці. Боль, колики в животе. ЕЗ. V. 42. Киевлянин. 1867. №№ 82 и 83. Детская болезнь. КС. 1893. VII. 80. (Відьма) що пропасницю, студінь і горячку зелом відмиє — на ліси відмовит, бабиці люті пшоном відварит. Люб. 59.