Словник української мови (1927)/бич
| ◀ биця | Словник української мови Б бич |
бича ▶ |
|
Бич, ча́, м. 1) Палка. КС. 1883. IV. 773. Не біжить собака від калача, але від бича. Чуб. I. 279. Добрий бич запарив. Мнж. 105. 2) Било, короткая часть цепа, которою молотят. Киї запорожські — палічча не дуже довгі, неначе бичі у ціпів. Стор. II. 193. 3) Часть сукновального песта, при помощи которой он поднимается. Мик. 481. Ум. Би́чик.