Словник української мови (1927)/боронити
| ◀ боронило | Словник української мови Б боронити |
боронитися ▶ |
|
Борони́ти, ню́, ниш, гл. 1) Оборонять, защищать; хранить К. ЧР. 358. В морі не втопила, од смерти боронила. Макс. (1849) 51. Предки наші славні боронили волю. К. Досв. 27. Нехай мене бог боронить від лихої напасти. Ном. № 152. *Боро́нь, бо́же! Боже, упаси. Шутливо: Не дай бог, в значении: дал бы бог, вот если бы. Правда, дівчино, чоботи кращі, як оранка, та ще як-би, боронь, боже, червоні! Неч.-Лев. «Бурлачка». 2) Запрещать. Оженися, сину, я не бороню, та не бери вдови, бо я не велю. Чуб. V. 880. Ой прошу вас, гості милі, не бороньте того. Грин. III. 648. 3) Бороновать. Оре плугом, кіньми боронить. Чуб. V. 199.