Словник української мови (1927)/бришкати

Матеріал з Вікіджерел

Бри́шкати, каю, єш, гл. Заноситься, чваниться, важничать, фуфыриться. Та ти не бришкай так! визвірився Грицько. Мир. Пов. II. 118. Нікуди вже бришкати, усе пропив, що було. Аф. Тогді вже ніколи було гуляти та бришкати. Федьк.