Словник української мови (1927)/брунька

Матеріал з Вікіджерел

Бру́нька, ки, ж. 1) Древесная почка (лиственная). Мнж. 176. На весні береза бруньки наганяє. Чуб. I. 130. Погна́ти ві́вці на бруньки́. Выгнать овец пастись в лес, когда еще нет листьев на деревьях. Харьк. г. 2) Смычек у шерстобита для битья шерсти. Мнж. 176. Знайшов шапувала, ходе той з своєю брунькою. Мнж. 109. Ум. Бру́нечка.