Словник української мови (1927)/буркун
| ◀ буркуку! | Словник української мови Б буркун |
буркунець ▶ |
|
Бурку́н, на́, м. 1) Воркующий (эпитет голубя). См. Буркоту́н. Голуб-голубочок, сивий буркуночок. Чуб. V. 102. 2) Ворчун. У запічку буркун бурчить. Нп. См. Буркоту́н. 3) Раст. а) Melilotus coerulea. Рудч. Чп. 245. То же: бурку́н си́ній. ЗЮЗО. I. 166. б) — жо́втий. M. officinalis. Мил. М. 87. в) — бі́лий. M. alba. Мил. М. 38. В огороді буркун-зілля по тичині в'ється. Чуб. V. 1029. Ум. Буркуне́ць, бурку́нчик, бурку́нонько, буркуно́чок. Грин. III. 348, 688.