Словник української мови (1927)/бігати

Матеріал з Вікіджерел

Бі́гати, гаю, єш, гл. 1) Бегать. Бігає по луці. В повел. накл. употребл. иногда біга́й вм. біжи́. Бігай, коню, бігай, коню, бо вже вечеріє. Мет. 98. Употребл. оно также тавтологически: Ой бігайте-біжіть шляхом да наженіте Касю з ляхом. Чуб. V. 908. Бігай, хлопче! Бігаймо у великий гай! Бігаймо, кажу. МВ. II. 112. *Употр. в смысле — поторопись. Бігай-но, дитинко, та принеси мені сокиру з повітки. Звениг. у. Ефр. 2) О коровах: случаться. Угор.