Словник української мови (1927)/бігунець
| ◀ бігун | Словник української мови Б бігунець |
бігунка ▶ |
|
Бігуне́ць, нця́, м. 1) Ум. от бігу́н. 2) Дитя, уже начинающее бегать. Ростуть вони не по дням і не по часам, а ростуть по минутам: уже такі бігунці гарні. Рудч. Ск. I. 116. 3) Род вышивки. Славяносерб. у. Ум. Бігу́нчик.