Словник української мови (1927)/бідити
| ◀ бідвиннячко | Словник української мови Б бідити |
бідка ▶ |
|
Біди́ти, джу́, ди́ш, гл. Бедствовать. Гн. II. 188. Дрібні діти мати та отак бідити… а господи милосердний! Камен. у. Бідив дід, як баба жива була, та й тепереньки бідить. Каменец. у. Нарід дуже з голоду бідив. Гн. II. 189.