Словник української мови (1927)/бік
| ◀ бійство | Словник української мови Б бік |
білавий ▶ |
|
Бік, бо́ку, м. 1) Бок, часть тела. Узявсь під боки та й думає, що пан. Посл. Тому козакові, що шабелька при бокові. Чуб. 2) Бок, сторона предмета, напр., сундука, лодки и пр. Вас. 150, 151; сторона. І по сей бік гора, і по той бік гора. Мет. 34. *Ми того чоловіка на свій бік навернемо. 3) Берег, сторона реки, озера. Ой плавали утенята по тім боці ставу. Мет. 83. Ти по тім боці, я по сім боці, — передайся до мене. Нп. По тім боці — моя доля, по сім боці — горе. Шевч. 4) Вила́зити бо́ком. Даром не проходить. Вилізуть тобі боком оці гроші. Полт. См. Бо́ком. 5) У бо́ці, у боку́ бу́ти, зоста́тися. а) Остаться в стороне, непричастным. Семен зостається у боці, а Іван одвічай за все. Змиев. у. б) Сойти на второй план. Що за город Ніжен, — вже й гарний! а ввійшла у Козелець, — так і в боку, а як у Київ, так і поготів. Г. Барв. 37. 6) На дру́гий бік (ви́дужав, попра́вився). Еще хуже (заболел, сделал). Фр. Пр. 56. 7) І ні в той бік. Все равно, безразлично. Галиц. 8) Бока́ми роби́ти. Тяжело дышать. Фр. Пр. 55. 9) З бо́ку го заїхав. Хитростью поддел. Фр. Пр. 55. Ум. Бочо́к, бо́ченько, боче́чок. На бочейках мат кований пояс. АД. I. 43. Сіделечко в головочки, стременочки у бочечки. АД. I. 138.