Словник української мови (1927)/білитися

by Борис Грінченко

◀ білити

Словник української мови Борис Грінченко Б білитися

білиця ▶

Київ: Горно, 1927

Біли́тися, лю́ся, лишся, гл. 1) Белиться. На траві білиться три шматки полотна. 2) Убеляться (умываясь). Встала дівчина раненько, білилася біленько. Чуб. V. 1082.