Словник української мови (1927)/біляк
| ◀ білявша | Словник української мови Б біляк |
біляний ▶ |
|
Біля́к, ка́, м. 1) Белый по масти, одетый в белое. На ставі пишно лебедь плив, а гуси сірії край його поринали. — «Хиба отцей біляк вас з глузду звів?» — один гусак загомонів. Греб. 362. 2) Род грибов. Як загадав боровик… ой тим білякам да на войну йти. Чуб. V. 1183. 3) Беляк-заяц. Шейк. 4) Род черешен. Уман. у. 5) Встречено только в думе «Про Самійла Кішку»: (Паювали) златосинії киндяки на козаки, златоглави — на отамани, турецькую білую габу — на козаки на біляки. АД. I. 219. Значение неясно. Аф. (310) переводит: «козаки, не вступившие еще в товари́ство, т. е. не посвященные в звание ли́царя славного войска запорожского»; Шейк. (65): «козаки, ходившие в белой одежде». Кулиш понимает это слово в смысле простой, рядовой козак. «Лейстровик чи охочий? — Лейстровий, мосці-пане. — Біляк, чи отаман?» — З отамання. К. ЦН. 310. 6) Горшок без глазури из белой глины. Вх. Лем. 392.