Словник української мови (1927)/вал
| ◀ вакувати | Словник української мови В вал |
валасальниця ▶ |
|
Вал, лу, м. 1) Вал, насыпь. Драг. 85. Вали поосідали і зрівнялись із землею. Стор. II. 97. 2) Грубые толстые нитки из пакли. Вас. 201. Валом пошитий, вітром підбитий. Ой, я свого чоловіка нарядила паном: сорочечка по коліна підв'язана валом. Ном. № 12551. 3) Вал, цилиндр. У млині вал. Чорти зносять хмари до купи; як знесуть багацько, то качають в вали, от того дуже гуде на небі. Чуб. 4) Кучка сена, в которую сгребается покі́с. Горну покіс за покосом у вали, а послі в копиці коплю. Г. Барв. 429. Ум. Вало́к.