Словник української мови (1927)/веремія
| ◀ веремій | Словник української мови В веремія |
верем'я ▶ |
|
Веремі́й, мія́, м., веремі́я, мі́ї, ж. 1) Кутерма, суматоха, смятение. Всі веремію підняли. Котл. Ен. III. 8. Не краще було й товаришам Гонти: і їх четвертували по городах і містечках, і їх голови, руки і ноги розвішували по перехрестях. Попався у сю веремію і наш дідуган Тарасович. Стор. I. 252. Пастухи в ту ніч, як народився Христос, вздріли й велику веремію на небі. Старод. у. Крути́ти веремія́, веремі́ю. а) Делать быстрые нападения, атаки, нападать то здесь, то там. Потебн. III. 67. К. ЧР. 423 Ніхто краще його не ставав до бою, ніхто не крутив ляхам такого веремія. К. ЧР. 13. Крутять в полі веремія делібаші кіньми. К. МБ. XI. 142. Як зачав він веремія крутити: то шарпне, то сіпне, то кусне мене, аж гірко мені стало. Канев. у. *б) Морочить голову. Сл. Нік. Крути́ти мі́зком веремі́ю. Измышлять, задумывать хитрости. Потебня. III. 67. Я вже трохи й догадуюсь, яку він крутить мізком веремію. Шереперя, купала на Йвана. 22. Сказа́ти веремі́ю. Сказать нечто. Сказав би веремію, та здумав, що говію. Ном. № 3583.