Словник української мови (1927)/виганяти
| ◀ виганьбити | Словник української мови В виганяти |
виганятися ▶ |
|
Ви́ганяти, няю, єш, гл. 1) Выбегать. Виганяв по всьому городу. Аф. 325. *2) Гнать кого-либо много и долго. Виганяв коняку так, що аж милом укрилася. Звен. у. Ефр.
Виганя́ти, няю, єш, сов. в. ви́гнати, жену, неш, гл. 1) Выгонять, выгнать, изгонять, изгнать. Вигнав бог людей з раю. Ном. № 11415. Син виганя з хати. Ном. № 9413. Вигнала свиню з огорода. Левиц. I. 196. 2) Гнать, выгонять, выгнать. Молотить виганяє людей недобитих. Шевч. 333. Виганяє чумак сірі воли та на раннюю росу. Рудч. Чп. 87. 3) Вышибать, вышибить. Клин клином виганяй. Ном. № 3886. 4) Ви́гнало що, кого́. Вырос очень в вышину. Вигнало того дуба так, що за всіх вищий. Доріс Павлусь до парубка. Так його вигнало. Стор. I. 60.