Словник української мови (1927)/виговорювати
| ◀ виговорити | Словник української мови В виговорювати |
виговорюватися ▶ |
|
Вигово́рювати, рюю, єш, сов. в. ви́говорити, рю, риш, гл. 1) Выговаривать, выговорить, упрекать, упрекнуть. Шкадронний і давай йому виговорювать: за що се, діду, ти мене цураєшся? Стор. I. 238. Звісно, я йому виговорю, що вони голі, на відданню, а ти їм нічого не придбав. Г. Барв. 292. 2) Высказывать, высказать. Що говорять, то й виговорять. Ном. № 7810. 3) Заговаривать, заговорить (о знахарском заговоре). КС. 1883. VII. 587. Виговорити… рабу божому (уроки). Мнж. 152. 4) Выговаривать, выговорить, включить в договор, в условие. См. Виговоря́ти.