Словник української мови (1927)/викорінювати
| ◀ викорінювання | Словник української мови В викорінювати |
викорінюватися ▶ |
|
Викорі́нювати, нюю, єш, сов. в. ви́коренити, ню, ниш, гл. 1) Искоренять, искоренить, вырывать, вырвать с корнем. Що там (на городі) було пирію! Я як пійшла, як стала, як стала, дак і сапою, і граблями, і руками… так усе викоренила. Г. Барв. 428. 2) Совершенно истреблять, истребить. Викоренив їх імення на всі вічні роки. К. Псал. 17.