Словник української мови (1927)/вимовляти
| ◀ вимовка | Словник української мови В вимовляти |
вимовлятися ▶ |
|
Вимовля́ти, ля́ю, єш, сов. в. ви́мовити, влю, виш, гл. 1) Выговаривать, выговорить, произносить, произнести. Що вимовиш язиком, то не витягнеш і волом. Ном. № 1106. Мила ж йому у погоню з плачем вимовляє: вернись, милий, голубчику, вернися додому. Мет. 306. 2) Выговаривать, выговорить, обусловливать, обусловить. ХС. VII. 423. О. 1861. X. 129. Я умовився за 20 рублів грошей, та ще вимовив собі кожух та чоботи. Змиев. у. 3) Укорять, укорить, делать, сделать выговор. *4) Заговаривать, заклинать, изгонять заговором. Бешихо, бешихо, я тебе вимовляю, на пущі засилаю. Крим.