Словник української мови (1927)/вимовний
| ◀ вимовлятися | Словник української мови В вимовний |
вимовність ▶ |
|
Вимо́вний, а, е. 1) Выразительный, красноречивый. Коли справді бог дав чоловікові кебету до писання, то перше всього дає йому гарне вимовне слово. О. 1862. III. 52. 2) Условленный, условный. 3) Укорительный; сопряженный, соединенный с укорами. Не дай мені, боже, служащого хліба: служащий хліб добрий, та тільки вимовний; по кусочку крає, що-дня вимовляє. Чуб. V. 1021.