Словник української мови (1927)/винити
Зовнішній вигляд
◀ винирити | Словник української мови В винити |
винитися ▶ |
|
Вини́ти, ню́, ни́ш, гл. Винить. Її і не винять. МВ. (О. 1862. I. 104). Учителю, чи ще ти не смирився і господа винитимеш устами. К. Іов. 90.