Словник української мови (1927)/висиновити
| ◀ висинити | Словник української мови В висиновити |
висинювати ▶ |
|
Ви́синовити, влю, виш, гл. Исключить из семьи, лишить наследства. Було в його два сини… Андрія, кажуть, не злюбив за щось: видко той не вмів шануваться, дак він його висиновив — прогнав з двору. О. 1861. X. 27.