Словник української мови (1927)/виторочувати

by Борис Грінченко

◀ виторочити

Словник української мови Борис Грінченко В виторочувати

виточити ▶

Київ: Горно, 1927

Виторо́чувати, чую, єш, сов. в. ви́торочити, чу, чиш, гл. 1) Выдергивать, выдернуть (нитки из ткани) Желех. 2) Вырывать, вырыть. Кертиця виторочит землю. Вх. Лем. 398.