Словник української мови (1927)/відбірати
| ◀ відбірання | Словник української мови В відбірати |
відбірка ▶ |
|
Відбіра́ти, ра́ю, єш, сов. в. відібра́ти, відберу́, ре́ш, гл. Отбирать, отобрать, отнимать, отнять. Іди, жоно, до матері віно відбірати. Чуб. V. 758. Щастя розум відбірає, а нещастя назад вертає. Ном. № 1715. Стали ляхи від козацьких комор ключі відбірати. Макс. Ти більше не будеш відбірати у мене душу. Рудч. Ск. II. 23. *— кому́ що, в ко́го що. Отбирать, отобрать у кого что-нибудь. Йому́ відбіра́ло мо́ву. У него отнялся язык. Сл. Нік. 2) Получать, получить. Чуб. I. 163. Відібрав і від їх листи. Стор. 3) Отбирать. Відбери жовті гурки на насіння, а зелені посоли.