Словник української мови (1927)/відкотити

by Борис Грінченко

◀ відкотистий

Словник української мови Борис Грінченко В відкотити

відкочувати ▶

Київ: Горно, 1927

Відко́чувати, чую, єш, сов. в. відкоти́ти, кочу́, тиш, гл. Откатывать, откатить. Він тоді його відкотив аж до лісу. О. 1862. I. 33.

Відкочува́ти, чу́ю, єш, гл. Откочевать. Татаре… одкочували собі геть у… степи. К. Хмельн. 13.