Словник української мови (1927)/відправа
| ◀ відпоювати | Словник української мови В відправа |
відправити ▶ |
|
Відпра́ва, ви, ж. 1) Богослужение, служение. Кончилась відправа, вона (панночка) пішла з церкви. Рудч. Ск. II. 47. Попи добилися копійки і за одправи принялись. Мкр. Г. 70. Відпра́ву пра́вити, чини́ти. Служить (в церкви). Почали велику одправу правити. Рудч. Ск. II. 31. Сліпий старець чинить у дому Божому одправу. МВ. I. 16. 2) Отпуск. Козак молоденький о відправу просить: «пусти ж мене, пане, звідси на Волиня». Гол. I. 104. *3) Отправление, снаряжение. Сл. Нік.