Словник української мови (1927)/вірити
| ◀ вірительність | Словник української мови В вірити |
вірли ▶ |
|
Ві́рити, рю, риш, гл. 1) Верить. Не вірь, то звір: хоч не вкусить, то злякає. Ном. № 4309. 2) Давать в долг. Не вірять шинкарі горілки. О. 1862. X. 32. *— на ко́го. Доверять кому, полагаться на кого. Вірить на його, як на себе, і гроші йому дає на сховку. Крим.