Словник української мови (1927)/вірно

by Борис Грінченко

◀ вірність

Словник української мови Борис Грінченко В вірно

вірнозичливий ▶

Київ: Горно, 1927

Ві́рно, нар. 1) Верно, преданно. З ким вірно люблюся, не наговорюся. Хто вірно кохає, той часто вітає. Ном. № 8757. 2) Искренно. Чого, Насте, вірно плачеш? Гол. I. 70.