Словник української мови (1927)/геть
◀ гетта! | Словник української мови Г геть |
гетька ▶ |
|
Геть, меж. и нар. 1) Долой, прочь, вон, отстань. Геть, згинь, пропади і до мене не ходи! Ном. № 8765. Іди ж собі геть. Рудч. Ск. II. 7. Во мн. числе — ге́тьте. *Ось ге́тьте! Да отстаньте, позвольте-же. Ось гетьте мені з дороги, бо ніяк з в'язкою пройти. Пир. у., Конон. 2) Далеко. На бистрому на озері геть плавала качка. Нп. Геть-геть. Далеко-далеко. Дніпро геть-геть собі роскинувсь, сияє батько та горить. Шевч. 633. 3) Употребляется для усиления. Совершенно, решительно, далеко. Геть чисто виїли. Геть виріжім вражих ляхів, геть що до єдного. Лукаш. 109. Загнали ляшків геть аж за Вислу. Лис. 4) Очень. Чи треба молотника? — Треба, та ще й геть. Г. Барв. 303. 5) Геть-то. Употребляется для усиления значения. Порядочно, достаточно. Прогаялись геть-то, оглядуючи манастирь. К. ЧР. 82. Ми знаємо про це і геть-то більше, ніж ви. І геть-то честию такою запишався. Греб. 362. *6) Геть і. Да даже, к тому же, притом же. Вона така завбільшки, як голуб, геть і сивенька. Крим. *7) Геть чи́сто. Сплошь. Ціла вулиця вигоріла геть чисто. Крим. *8) Совсем. Геть світ обмінився. Черемш. «Верх».