Словник української мови (1927)/гладити

by Борис Грінченко

◀ гладжениця

Словник української мови Борис Грінченко Г гладити

гладиш ▶

Київ: Горно, 1927

Гла́дити, джу, диш, гл. 1) Гладить, равнять. Туди гладь, куди шерсть лежить. Ном. № 5898. Гла́дити доро́гу. Выпивать на дорогу. Ном. № 11618. Также: Гладити «додо́му» и «з до́му». Св. Л. 146. 2) Переносно: ласкать, лелеять. Усміх милий, аж по душі гладить. 3) Окончательно очищать от шелухи. Просо гладити. Кобел. у. 4) Уничтожать. Господь… гріхи гладить, до неба провадить. Гол. II. 7.