Словник української мови (1927)/глухий
| ◀ глухачка | Словник української мови Г глухий |
глухман ▶ |
|
Глухи́й, а́, е́. 1) Глухой. Глухому пісню співати. Ном. № 4679. Глухий як тетерук. Ном. № 8556. *Глуха́ тете́ря. О человеке: глухарь. Сл. Нік. Глушман. 2) Беззвучный, мертвый. В глухій домовині усміхнуся. Шевч. 269. *Глухи́й на що. Глухой к чему. Іван був глухий на дядькові перестороги. Борд. 327. 3) Пустой, запустелый, глухой. Глухий край. Куток зовсім глухий. О. 1862. IX. 65. 4) Глухи́й кіне́ць (у воротях). Тот конец ворот, где их пята. В глухім кінці під ворітьми. АД. II. 9. 5) Глухи́й дуб. Дуб, на котором листва держится целую зиму. Борз. у. Прил. у. 6) Глуха́ кропива́. Раст. а) Lamium maculatum L. ЗЮЗО. I. 126; б) Leonurus Cardiaca L. ЗЮЗО. I. 126. Ум. Глухе́нький, глухе́сенький.