Словник української мови (1927)/голосити
| ◀ голосина | Словник української мови Г голосити |
голосівка ▶ |
|
Голоси́ти, шу́, сиш, гл. 1) Голосить, рыдать, вопить. Голосить неначе по мертвому. Ном. Біга Катря боса лісом, біга та голосить. Шевч. 87. Го́лосом голоси́ти. Громко плакать. Ой там по-над яром козак сіно косить, а дівчина у долині голосом голосить. Мет. 17. 2) Издавать высокий или унылый звук, шуметь, гудеть. Стук, гармидер, — свистять, кричать, голосить сопілка. Г. Арт. (О. 1861. III. 103). Сині хвилі голосили. Шевч. 386. Нехай хоч дзвін голоситиме про нас до бога. Левиц. I. 375.