Словник української мови (1927)/горіти
| ◀ горіський | Словник української мови Г горіти |
горітися ▶ |
|
Горі́ти, рю́, ри́ш, гл. 1) Гореть. Коли бог не годить, то й огонь не горить. Ном. № 14. Без підпалу й дрова не горять. Ном. № 3298. Гори́ть, як сліпи́й ди́виться, — совсем не горит. Ном. № 7566. Як мо́кре гори́ть. Плохо, вяло идет работа, дело. Ном. № 10909. Шку́ра гори́ть (на кому). Горячий, непоседливый (кто). Г. Барв. 320. 2) Быть в жару, иметь повышенную температуру (о больном). Болітимеш, горітимеш, смерти бажатимеш. Чуб. V. 186. 3) Блестеть, гореть. Погас місяць, горить сонце. Шевч. 127. Базари, де військо, як море червоне, перед бунчуками бувало горить. Шевч. 149. Надо мною з своєю божою красою гориш ти, зоренько моя. Шевч. 620. 4) Пылать желанием, сильно желать чего. *Душа́ гори́ть до чо́го. Страсть хочется чего-нибудь. Сл. Нік. До кужіля рука болить, до горілки душа горить. Нп. Черк. у. 5) Горю́-горю пень. Присловье в игре в щі́тки. Чуб. III. 93.