Словник української мови (1927)/грімнути
| ◀ грімно | Словник української мови Г грімнути |
грімотати ▶ |
|
Грі́мати и гри́мати, маю, єш, грі́мнути и гри́мнути, мну, неш, гл. 1) Греметь, загреметь, грохнуть, загрохотать. О громе, огнестрельном оружии и пр. Грім, що гримне, в берег гряне — з пущі полум'я прогляне. Могил. 117. Двері гримли серед хати. Федьк. I. 114. О стрельбе чаще: гріма́ти. Із дванадцяти штук гармат грімали. АД. I. 217. Задзвонили в усі дзвони, гармата гримала. Шевч. 574. Три дні грімали самопали. К. ЧР. 105. 2) Кричать, крикнуть сердито. Не на те я дочку викохав, — грімнув батько, — щоб я її первому пройдисвіту мав оддати. МВ. II. III. Як я з тебе сміюся? — гримнув дід. Рудч. Ск. II. 131. — на ко́го. Кричать, крикнуть на кого, бранить. Коли б же на мене одну, а то й на свою рідну матір грімає. МВ. I. 26. 3) Ударять, ударить сильно. Як гримнув мене по спині. Рудч. Ск. I. 23. Также с ударением на предпоследнем слоге. Келепом міжи плечі грімає. ЗОЮР. I. 18.