Словник української мови (1927)/густо
| ◀ густішати | Словник української мови Г густо |
густоволосий ▶ |
|
Гу́сто, нар. 1) Густо. Де густо, там не пусто. Ном. № 1368. Густо замісила тісто. 2) Обильно. Густо сльози ллються. Млак. 50. 3) Во множестве, много. Манастирь весь богомольці густо обступили. Млак. 46. Людей було не дуже густо. 4) Часто. Густо дивиться, та рідко бачить. Ном. № 6608. Ча́сто й гу́сто.Очень часто. Моя мати часто і густо плаче за мною. Чуб. I. 250. Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Мир. ХРВ. 4. 5) — дзвони́ти. Звонить во все колокола. Як вийшла вона слідом за попадею, то вже густо дзвонили, аж стара дзвіниця хиталась. Г. Барв. 158. *б) О настойке: крепко. Ви який чай любите? Чи густо, чи ні? Крим. Ум. Густе́нько, густе́сенько.