Словник української мови (1927)/гучний

by Борис Грінченко

◀ гучливий

Словник української мови Борис Грінченко Г гучний

гучність ▶

Київ: Горно, 1927

Гучни́й, а́, е́. 1) Звонкий, громкий, звучный. З себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної. МВ. II. 31. 2) Веселый, шумный. Їй забажалося життя світового, гучного. Левиц. I. 339. Гучне весілля справили.