Словник української мови (1927)/дарма
| ◀ даріння | Словник української мови Д дарма |
дармо ▶ |
|
Да́рма́, нар. 1) Ни за что, напрасно, понапрасну. Тоді б не сердився дарма. Ком. II. 2) Ничего не значит, пускай его, ну его, нужды нет, ничего. Дарма — ярма, аби б воли були. Ном. «Тату! лізе чорт у хату!» — «Дарма, аби не москаль». Ном. № 809. Мо' то й не ваше, та дарма, беріть уже. 3) Не хуже чем, не уступает. Вітряк меле дарма водяного млина. НВолын. у. Таке солодке зілля, дарма патоки. НВолын. у. 4) Дарма́ що. Несмотря на то, что; не взирая на то, что; хотя. Одвітував Оврам і каже: Ой зважився б я сказати щось добродієві моєму, дарма, що пил і попіл. К. Св. П. Дарма, що голий, да в під'язках. Посл. Да́рма-га́рма. Ни с того, ни с сего. Причепився дарма-гарма, задивився, що я гарна. Нп. *Да́рма наді́я. Напрасная надежда. Гаруй, як той віл у плузі… Дарма надія! На другий рік сталося те саме. Борд. Да́рма пра́ця! Напрасный труд! Лепкий.