Словник української мови (1927)/двинути
| ◀ движок | Словник української мови Д двинути |
двихкати ▶ |
|
Дви́нути, ну, неш, гл. 1) = Дви́гну́ти. Ой чи вийду на танець, — від старого буханець в потилицю, або в спину, що й ногами вже не двину. Осн. 1861. XI. 2) Отправиться, двинуться. Сам не знаю, чи полицю тесати, чи до дівчини на всю ніч махати, закину я вражу бардину, сам до дівчини на всю нічку двину. Чуб. V. 172. І двинув він (Оврам) звідтіля в гори. К. Св. П. 3) Выстрелить. От ми поставили перед ними артилерію, та як двинули з гармат, так бісова черкесня вростіч, та тіка, аж не потовпиться. Черном. 4) Ударить сильно. Я як двину її (собаку) зо всього маху навідлі бичем по морді, так вона на місці й перекрутилась. ХС. VII. 451. 5) Выстроить. На хуторі (Максим) зараз же на перше літо двинув будинок, мов панські хороми. Мир. ХРВ. 168.