Словник української мови (1927)/двойко
| ◀ двоїтися | Словник української мови Д двойко |
двойлезний ▶ |
|
Двойко́, чис. Двое, пара. Родилося у їх скоро двойко діток — близнята: син і дочка. Рудч. Ск. I. 131. Нас тілько двойко в світі. МВ. Худібчину завів і діток сплодив двойко: карапуза хлопчика та скверуху дівчинку.