Словник української мови (1927)/двоїти

by Борис Грінченко

◀ двоїстість

Словник української мови Борис Грінченко Д двоїти

двоїтися ▶

Київ: Горно, 1927

Двоїти, двою́, двоїш, гл. 1) Двоить. 2) Делать или говорить один раз так, а другой — иначе. Він раз каже так, а раз инак: він сам двоїть. Екатериносл. у.