Словник української мови (1927)/джиґун
| ◀ джиґра | Словник української мови Д джиґун |
джиґуха ▶ |
|
Джиґу́н, на́, м. 1) Повеса; ловелас. Ой джиґуне, джиґуне, який ти ледащо. Лавр. 61. Ой джиґун, джиґун, джиґунець, який гарний молодець. Чуб. V. 1125. 2) Род кушанья из сирівцю́. О. 1862. VI. 43. Зварила мені мати джиґуна, наївсь, та все пити хочеться. О. 1862. VI. 43. 3) = Джоґа́н. Св. Л. 40. Ум. Джиґуне́ць. Чуб. V. 1125.