Словник української мови (1927)/дзвінок
| ◀ дзвінник | Словник української мови Д дзвінок |
дзвіночок ▶ |
|
Дзвіно́к, нка́, м. 1) Колокольчик, звонок. Греб. 361. Сама як схопить дзвінок — по всіх покоях дзінь-дзінь. МВ. I. 14. 2) Мн. Дзвонки́. Раст. Convolvulus sepium. ЗЮЗО. I. 119. 3) Название рослого красивого веселого вола. КС. 1898. VII. 46. 4) = Дзвенка́ч. Вх. Пч. II. 10. Ум. Дзвіно́чок.