Словник української мови (1927)/диби
| ◀ дибати | Словник української мови Д диби |
дибитися ▶ |
|
Ди́би, бів, ж. мн. 1) Ходули. Левиц. Пов. 90. 2) Колодки, деревянные бревна с отверстиями внутри, куда вкладываются ноги арестантов. КС. 1885. X. 231. Забили їх у диби. Рудч. Ск. I. 210. Будем літо літувати в Станікові на риночку, в тяжких дибах, в зелізочку. Ум. Ди́бки, диби́ці, ди́бці. К. Досв. 107. Ой дубові дибки, залізні кайдани! по степах ви, по комишах наших розганяли. К. Досв. 107. Ой на ноги диби, на руки дибиці, — оце тобі, вражий сину, славні молодиці. Лавр. 61.