Словник української мови (1927)/дивовижа
| ◀ диво | Словник української мови Д дивовижа |
дивовижний ▶ |
|
Дивови́жа, жі, ж. 1) Замечательное зрелище; замечательное или странное явление. Уман. у. Чого ти, зятю, на мій двір поглядаєш? На моїм дворі ніякої дивовижі не маєш. Рк. Макс. 2) Диковина. Чумаки усе слухали дивовижу московську да аж роти роззявляли. Рудч. Ск. II. 172. На-в-дивови́жу. На удивление. Що вже за хороше дівча було, всім на-в-дивовижу. Васильк. у. В дивови́жу. В диковину, удивительно. В дивовижу була їм ця загадка. Грин. II. 274. Не в дивови́жу. Не в диковину. Йому не в дивовижу дівчат цілувати, мов оріх лускать. Кв.