Словник української мови (1927)/дитина
| ◀ дистанція | Словник української мови Д дитина |
дитинець ▶ |
|
Дити́на, ни, ж. 1) Ребенок, дитя. Тоді мама біду знає, коли малую дитину має. Ном. № 9189. Він мені за дитину рідну став. МВ. I. 22. Знайти́ дити́ну. Родить дитя. Наряди́ти дити́ну. Родить дитя — преимущественно помимо брака. 2) Сын или дочь, хотя бы и взрослые. Чи я в тебе, мати, не твоя дитина, коли моя мука тобі дуже мила. Мет. 70. Ба́тькова дити́на. Ном. № 7485, ма́мина дити́на. Любимчик отца, матери. 3) Продава́ти дити́ну. Род игры. О. 1861. XI. 30, 51. Ум. Дити́нка, дити́нонька, дити́ночка. Аби дружинка, дасть бог дитинку. Ном. № 9181. Ой кіт буде воркотати, дитиночка буде спати. Макс. (1849), 103.