Словник української мови (1927)/добро
| ◀ добрішати | Словник української мови Д добро |
добробут ▶ |
|
Добро́, ра́, с. 1) Добро, благо. Лихо не без добра. Ном. № 4900. Добра твого (боже) язик переказати не може. Чуб. III. 17. За моє добро — штовх мене в ребро. 2) Имущество. Заснув він смачно так, як сплять всі добрі люде, що щиро стережуть добра своїх панів. Г.-Арт. (О. 1861. III). Стали пани-ляхи спосіб прибірати: од козацьких, од мужицьких комір ключі одбірати, над козацьким, над мужицьким добром господарувати. Макс. (1849). 75. Мн. До́бра. Имения. Не має привлащати добр військових. Не осягли мої варязькі добра князькі підлизи. К. Бай. 28. 3) Довольство. Ой мандрував молодий козак та мандрував зтиха: він не з добра, не з роскошів, а з великого лиха. Нп. В добрі ся не чує. З те́бе добра́ не бу́де. Из тебя ничего хорошего, порядочного не выйдет. Ой казали мені люде, що добра з тебе не буде. Ном. № 2907. *4) Приволье. Сл. Нік.