Словник української мови (1927)/добродій

by Борис Грінченко

◀ добродієчко

Словник української мови Борис Грінченко Д добродій

добродійка ▶

Київ: Горно, 1927

Добро́дій, дія, м. 1) Благодетель. Писало і нікому, ані своєму добродієві, не показувало. Хата. 63. Т. Шевченко — наш перший добродій народній. К. (О. 1861. VI. 32). 2) Сударь (титул). Правда, правда, добродію мій любий. К. ЧР. 6. Кланяюсь, прошу: не оставте ласкою вашою, добродію, і моїх синів. МВ. II. 113. 3) Господин (известное лицо). Добродій N написав нову повість. 4) Шано́вний добро́дію! Високопова́жний добро́дію! Милостивый государь! Правда, 1867, № 10. Лист. П. Куліша. Ум. Добро́дієчко. А де-ж він, добродієчку? Кв.