Словник української мови (1927)/доконувати
| ◀ доконечний | Словник української мови Д доконувати |
доконтетувати ▶ |
|
Доконува́ти, ную, єш, сов. в. докона́ти, на́ю, єш, гл. 1) Довести до последней крайности, доканать. Я знаю, братці, рознеслась чутка, що вороги Лисенка доконали, закатували голодом в темниці. Сніп. 45. 2) — свого́. Добиться, достигнуть какой-либо цели. Та вже бим рачки ліз, а свого доконав. Ном. № 3332. Мушу доконати свого. НВолын. у. 3) — свого́ сло́ва. Сдержать свое слово. А чому ж ти свого слова не доконала? Казала, що зробиш та й ні. Мирг. у. Слов. Д. Эварн. Ти, Марусю, неправду сказала, свого слова та й не доконала. Грин. III. 235.